Я-класний керівник

У 2015-2016 н.р. я стала класним керівником прекрасних діток!!! Мій хороший 5 - А!!!!

Методичне об’єднання класних керівників: проблеми, пошуки, рішення

Класний керівник повинен мати мудрість учителя, відповідальність старшого товариша, доброту матері, строгість батька.Та повірте, і для учня в школі немає ближчої людини, ніж класний керівник. Кому ж ще можна розповісти про негаразди з предмета, про сварку з товаришем чи про щасливу подію в сім’ї?Від класного керівника залежить ступінь сформованості дитячого колективу. Вміння згуртувати навколо себе дітей — великий дар і велика робота. Вміння захопити, повести, відкрити світ — неоціненний скарб справжнього педагога. Захоплення вчителя стає захопленням учнів. І хочемо ми того чи ні, але, оскільки діти зовні схожі на своїх батьків, риси характеру класного керівника переходять у характер вихованців.Адже байдужість породжує байдужість. І лише вогонь породжує вогонь!Головним завданням методичної роботи у школі є надання реальної, дієвої допомоги класним керівникам та вихователям у процесі розвитку їхньої майстерності як сплаву професійних знань, навичок і вмінь.Внутрішкільна методична робота з педагогічними кадрами спрямована на формування професійної компетентності, збереження та розвиток творчого потенціалу всього колективу, вироблення інноваційного стилю діяльності, підготовки вчителів до пошукової діяльності з метою впровадження інноваційних технологій превентивного виховання в навчально-виховний процес.Сучасне суспільство вимагає від людини певних умінь, які можна застосувати за будь-яких обставин; уміння мислити, а не накопичувати певну суму знань і поглядів; комунікабельності — уміння працювати в злагоді з іншими і спільно досягати мети.Все більше ми докладаємо зусиль, щоб стимулювати творчу активність дитини, щоб дати їй змогу вільно виявляти свої вподобання, навчити самостійно працювати і вміти правильно робити вибір. Для цього прагнемо урізноманітнити форми роботи з дітьми.

Методичне об’єднання: Об’єднує класних керівників школи навколо проблеми Вчить використовувати нові сучасні форми і методи Допомагає класним керівникам-початківцям Планує роботу класу, школи, педагогічного колективу Діагностує рівень досягнень, запити та інтереси дітей, труднощі педагогів у роботі Коригує план виховної роботи Узагальнює кращий досвід класних керівників Стимулює творчу активність

 Головним завданням методичного об’єднання класних керівників є розвиток сучасного педагогічного мислення класного керівника, підвищення його мотивації на освіту, формування якостей інноваційної особистості.Ділова гра «Нестандартні форми методичної роботи»Ділова гра — нетрадиційна форма, яка базується на імітації виробничих ситуацій, розв’язанні різних завдань. Доцільно брати для ділових ігор такі узагальнені теми: гуманізація і демократизація стосунків у колективі, захист передового досвіду, освоєння інноваційних технологій, створення моделі випускника, розробка програм розвитку.Головною ознакою ділової гри є імітація реальної ситуації за ролями (учні, батьки, представники місцевого самоврядування, правові органи).Організатором виступає координатор.Поради до оформлення кімнатиПропонуємо це засідання провести згідно з темою — нестандартно!Незвичайна святкова атмосфера, прикрашена кімната для заняття, життєрадісна музика, квіти... Ми проводили це заняття навесні і на робочі столи поставили маленькі вазочки з гілочками бузку. Запах бузку — запах весни, дитинства... І, до речі, за дослідженнями вчених-біологів, стимулює розумову активність. Успіхів!Бузку весняний аромат,Тривожний, трепетний і звичний,Звільнить уяву із-за ґрат,В непередбачуваний світ покличе.Поглянь! Полинь! І відірвисьВід справ земних і від шаблонівІ знов на землю повернись,Щоб жити!А не глядачем бути стороннім!Хід ділової гриІ. ЗнайомствоРобота в парах «Прорекламуй партнера»Охарактеризувати свого партнера за професійними якостями. Скласти рекомендацію для прийому на роботу.ІІ. Правила роботи в групіПовага до іншогоЩирість і відвертістьКонфіденційністьТут і заразВідповідальність під час обговоренняАктивно брати участь у роботі семінаруМислити нестандартно!ІІІ. Повідомлення теми заняттяІV. Формулювання очікувань учасниківV. Теоретична частинаМіні-лекціяНайчастіше методична робота — це проведення психолого-педагогічних семінарів, засідань методичних об’єднань класних керівників, науково-практичних конференцій. Хоча нестандартні форми методичної роботи — це творчість, мистецтво.У посібнику І. П. Підласого «Педагогіка» перелічується 36 типів нестандартних занять. Кульневич та Т. П. Лакоценіна виділяють такі групи нестандартних занять:змінений спосіб організації (лекції, захист ідей);імітація виду діяльності (експедиція);ігрова змагальна основа (вікторина, КВК);трансформація стандартних способів (семінар, залік, моделювання);оригінальна організація (взаємонавчання);аналогія певних дій (аукціон);аналогії відомих форм (диспут, дослідження).Вимоги до методичної роботи:науковість;конкретність і системність;систематичність;оперативність.Під час планування методичної роботи особливе значення надається вивченню не лише результатів навчання й виховання школярів, а й усебічному оцінюванню особистісних рис і професійних умінь учителя. Перехід до особистісно зорієнтованої моделі освіти, організація методичної роботи на діагностичній основі потребують переходу до особистісно зорієнтованої моделі в роботі з кадрами.Однією з головних форм методичної роботи в школі є робота методичного об’єднання класних керівників.Діяльність МО спрямована на розв’язання таких завдань:забезпечення, засвоєння й використання найраціональніших методів і прийомів виховання;постійне підвищення рівня методичної підготовки;обмін досвідом успішної педагогічної діяльності;виявлення, пропаганда та здійснення нових підходів до організації виховання;створення умов для самоосвіти вчителів і здійснення керівництва творчою діяльністю;забезпечення постійного засвоєння сучасної педагогічної теорії та практики.Робота методичних об’єднань передбачає:діагностику утруднень класних керівників;вибір форм підвищення кваліфікації на основі аналізу потреб;розробку рекомендацій щодо змісту, методів та форм організації освітньо-виховної діяльності;підвищення ефективності організації навчально-виховного процесу;вивчення, узагальнення, пропаганду кращого педагогічного досвіду;створення банку даних актуального досвіду;вдосконалення педагогічної майстерності класних керівників та вихователів;здійснення моніторингу ефективної діяльності.Форми методичної роботи:курси підвищення кваліфікації;психолого-педагогічні семінари;проблемні семінари;індивідуальне наставництво;школа молодого класного керівника і конкурс «Класний керівник року»;конкурс «Краще методичне об’єднання класних керівників»;педагогічні читання;педагогічні конференції;самоосвіта.Незважаючи на величезне різноманіття для більшості нестандартних форм характерні загальні риси:колективні способи роботи і значна творча складова;активізація пізнавальної діяльності;партнерський стиль взаємовідносин;інформаційно-пізнавальна суть;розкриття внутрішньої суті явища;ініціативність;застосування здобутих знань у роботі;розвиток комунікативних умінь.Використання нестандартних форм колективного розв’язання різних психолого-педагогічних конфліктів, складних педагогічних проблем, пошуку інновацій. Учасники стають активними зацікавленими виконавцями всіх колективно-творчих наробок, які отримали. Гуманістична спрямованість сучасних форм дає можливість під час використання їх у роботі з класними керівниками та вихователями формувати в них здатність розуміти внутрішній світ іншої людини, здатність володіти собою, фахову самосвідомість, комунікативність, фахову проникливість, педагогічну інтуїцію, формувати сучасний стиль педагогічного мислення.Нестандартні форми методичної роботи дають змогу активізувати особистісний потенціал класних керівників, створити умови для пошукової дослідницької діяльності. Серед найпоширеніших і найефективніших форм можна виділити:тренінги;психолого-педагогічні консиліуми;ділові ігри;методичні сесії;науково-практичні конференції;педагогічні читання та ін.Брифінг — заняття, на якому представляються цікаві факти стосовно даної теми, які потім складають основу для подальшого обміну запитаннями і відповідями.Дебати — обмін думками між фракціями, які дотримуються протилежних поглядів, метою якого є вироблення загальних положення.Дискусія — обмін думками всередині групи.Майстерня — можливість обговорити або дізнатись про практичні підходи до здійснення задуманого, подолання певних складних ситуацій. Акцент ставиться на практичних, а не на теоретичних аспектах.Психологічний практикум — поєднання заздалегідь підготовлених теоретичних матеріалів та практичне їх використання в конкретних ситуаціях.Методична скарбничка — обмін досвідом. Проводиться наприкінці навчального року. Творчі знахідки обговорюються.Ділова гра — колективне розв’язання педагогічних проблем. Учасники виконують різні ролі, програють ситуацію і знаходять шляхи розв’язання конфлікту.Тренінг — форма групової роботи, що розвиває навики співпраці і знаходження компромісу.Презентація досвіду — представлення матеріалів одного з класних керівників. У проведенні беруть всі члени методичного об’єднання. Попередньо створюється творча група, планується робота. Можливо залучення батьків та учнів.Портфоліо — створення кожним класним керівником папки, де кожен самостійно фіксує свої здобутки, збирає наробки, грамоти, подяки тощо.Рекомендації щодо впровадження нестандартних форм методичної роботиЧітко сформулювати мету проведення заходу.Створити позитивну атмосферу.Використовувати різноманітні методи навчання.Опиратися на суб’єктивний досвід учасників.Створювати ситуацію успіху.Орієнтуватись на самостійно здобуті знання, давати змогу керувати власним часом.Давати змогу кожному висловити думку про доцільність використання цієї форми.Створювати групи складом у 5–7 учасників.Не треба переобтяжувати заняття теоретичною інформацією, необхідно планувати час на практичне застосування знань.Заняття повинно закінчуватися розробкою варіантів застосування набутих знань і навиків.VІ. Практична частина1. Мозковий штурм «Що таке методична робота?»Робота у групах (створити 2 групи).На аркушах написані назви різноманітних форм роботи. Перший групі пропонують вибрати зі списку традиційні форми, а другій — нестандартні форми.2. Теоретичний аукціонНа окремих аркушах надруковані визначення нестандартних форм роботи. Підібрати відповідні до них терміни.3. Методична скарбничкаОбмін досвідом. Які нестандартні форми ви використовуєте у своїй роботі?4. Невербальні засоби зображенняРобота у групах (3–4 групи). Зобразити символ класного керівника у вигляді явищ природи, предмета, рослин.5. Методичний sms-центрРобота в кабінеті інформатики.Створення моделі діяльності класного керівника.VІІ. РефлексіяЧи справдилися очікування учасників? (Обмін думками.)VІІІ. Підсумки заняття

Знання дитячої психології

Дитяча психологія - галузь психології, яка вивчає закономірності психічного розвитку дитини. Вона має ряд загальних проблем з педагогічною психологією і педагогікою.

Без знання дитячоїї психології неможливе здійснення педагогічного процесу в цілому, визначення змісту й методів навчально-виховної роботи, реалізація індивідуального підходу до що вчиться, надання необхідний допомоги й підтримки людині, що розвивається.

Дитяча психологія у свою чергу ділиться на психологію раннього віку, психологію дошкільника, психологію молодшого школяра. Ці галузі знань розглядаються як розділи вікової психології. В цих розділах висвітлюються факти й закономірності психічного розвитку функцій, психологічні особливості дітей раннього, дошкільного та молодшого шкільного віку.

В останні роки в педагогічній психології стали широко користуватися новими термінами, що прийшли з області соціальних наук. Серед них - поняття соціальної адаптації і реабілітації. Мова в них йде про пристосування дітей, які в силу будь-яких причин опинились ізольованими і не готовими до нормального життя серед людей, до спілкування і взаємодії з ними на особистісному і діловому рівні. Серед них, наприклад, знаходяться діти, які довго хворіли або тривалий час жили в спеціальних навчальних закладах (дитячих будинках). Під соціальною реабілітацією мається на уващі відновлення порушених соціальних зв'язків і психіки таких дітей, щоб вони могли успішно навчатися і розвиватися, які і всі нормальні діти в спілкуванні і взаємодії з оточуючим світом.

Рішення перелічених психолого-педагогічних проблем потребує від вчителя або вихователя високі професійні якості, велику частину яких складають психологічні знання, вміння й навички цього високого явно не вистачає більності педагогів, нині зайнятих навчанням і вихованням дітей, так як в програмі вузівської підготовки вчителів психологія поки що не ввійшла в об'єм інформації, якою вона повинна володіти, яка може знадобитися педагогу в його практичній діяльності. Тому виникає проблема, пов'язана з підвищенням кваліфікації і перепідготовкою вчителів, вихователів в області психології. Визначення змісту, об'єму, засобів складає одну з задач педагогічної психології.

Дитина вдома може виховуватись за допомогою різних стилів виховання, що зумовлює її поведінку в школі.   
      1. Надмірна опіка (гіперопіка). Цей стиль характеризується  надмірним піклуванням, попередженням активності, бажанням зробити все за дитину.
         2. Авторитарний стиль виховання  - це стиль, при якому батьки недооцінюють позитив, який є в їхніх дітях і віддають перевагу контролю.    3. Ліберальний стиль виховання характеризується наданням повної самостійності дітям.

    4. Демократичний стиль виховання. Особливістю цього стилю взаємин є тверде, послідовне і водночас  гнучке виховання. Батьки  завжди пояснюють мотиви своїх вимог, заохочують їх обговорення з підлітком; влада використовується лише в міру необхідності; у дитині цінується як слухняність, так і незалежність; батьки встановлюють правила і твердо втілюють їх у життя, але не вважають себе безгрішними: вони прислухаються до думки дитини, хоч і не діють виключно відповідно до її бажань. Цей стиль виховання  найбільшою мірою сприяє розвитку в дитини самостійності, активності, ініціативи і соціальної відповідальності (С.І.Подмазін).

    Вочевидь, що для досягнення успіхів у школі учням потрібно мати достатню впевненість у собі і в своїх здібностях. Відсутність такої впевненості веде до апатії, песимізму, відчуття власної другорядності. У результаті багато учнів на уроці завжди готові до гіршого, бояться зробити або сказати щось неправильно.  Тому надзвичайно важливо з перших днів навчання формувати в учнів позитивне уявлення про себе. Велику роль в формуванні таких уявлень про себе може зіграти саме вчитель.

    Роль учителя у формуванні самооцінки підлітків не обмежується тільки тим, як він оцінює навчальні успіхи учнів. У образі „ідеального вчителя” на перший план виходять його індивідуальні людські якості – здатність до „розуміння”, емоційна чулість, сердечність. На другому місці стоїть професійна компетентність учителя, рівень його знань і якість викладання,  і тільки  на третьому – вміння справедливо розпоряджатися владою.

Сучасна робота класного керівника

У зв'язку зі зростанням кількості джерел виховного впливу на школярів учитель повинен уміти бачити кожну мить своїх вихованців, знати, чим наповнена їхня душа, які неприємності хвилюють дітей, адже виховна діяльність - це процес безперервної творчості, що не обмежується певними рамками

Історія інституту класних керівників. До 1917 року в гімназіях та інших середніх навчальних закладах Російської імперії існувала посада класного наставника (наглядача, класної дами, вихователів), на яку призначалися штатні викладачі, котрі відповідали за виховання учнів (вихованців) і здійснювали нагляд за їх поведінкою. Була запроваджена посада помічника класного наставника, чи класного наглядача, котрий слідкував за поведінкою учнів у класі й поза школою (на вулиці, у театрах, у приватних квартирах тощо). Після 1917 р. їх посади були скасовані (подекуди залишились на громадських засадах), а у 1935 р. поновлені як додаткові до основної вчительської посади.

У своєрідній формі інститут класних керівників існує також і в сучасних школах деяких закордонних держав. Так, наприклад, у Бельгії вчителі не займаються вихованням і дисципліною учнів. Їх обов'язок - забезпечити повний обсяг знань учнів із того предмета, який вони викладають. Усе інше - турбота вихователів. Вони дивляться за порядком у класі та проводять позакласні заходи.

У нашій же державі викладання навчальних предметів здійснюється вчителями-предметниками, з-поміж яких і призначають класних керівників, вони ж мають займатись позакласною та позашкільною роботою, оскільки на уроках мають змогу «вивчати» дітей. У своїй діяльності ці педагоги тісно пов'язані з іншими шкільними працівниками: із заступником директора з виховної роботи (планування діяльності, участь у підготовці та проведенні шкільних свят, урочистих подій, інших заходів); з учителем праці; викладачем організації виробництва (з'ясування питань профорієнтаційної виховної роботи); з бібліотекарем (проблеми забезпечення класу підручниками, стан читання учнями художньої літератури); з учителем фізичного виховання (участь у підготовці та проведенні спартакіад); з вихователями ГПД...

Що має та не має робити класний керівник, або обов'язки класного керівника. Діяльність класних керівників залежить від знань, культури, почуття відповідальності й має своєрідний характер - робота довгий час з одним складом учнів. Класний керівник має вміти «подати себе», завоювати авторитет. Найкраще це зробити, показуючи свою повагу до кожного учня як особистості з власними думками, поглядами та сприйняттям світу. Незайвим буде продемонструвати свою обізнаність і у власному предметі викладання. Учні зазвичай підсвідомо з повагою ставляться до людей, які є справжніми професіоналами. Педагог повинен пам'ятати, що кожна дитина неповторна, а тому порівнювати чи міряти всіх за одним еталоном не слід. Особливо неприпустимим є прояви незадоволення результатами роботи учня перед іншими учнями, докір, звинувачення у невмінні тощо. В учнівському колективі необхідно дбати про позитивні емоції дітей, атмосферу доброзичливості, радісного світосприймання, дружби у класі, довіри, взаємоповаги, взаємодопомоги. Тільки згуртувавши учнів у дружний і працездатний колектив, можна успішно здійснювати їх навчання та виховання.

Створення учнівського колективу. Створення учнівського колективу, як і виховання взагалі, треба розпочинати зі знайомства з учнями (їх віковими та індивідуальними особливостями). Класному керівнику треба переглянути особисті справи учнів, поспілкуватися з учителями, проаналізувати успішність школярів за минулий рік і скласти загальне уявлення, ураховуючи чинники, які впливають на формування підлітків, а саме: стихійні сили соціального середовища й цілеспрямовані з боку спеціально створених державних і суспільних інститутів.

Залежно від віку дитини одні чинники стають більш вагомими, інші - другорядними, а треті мають постійний фоновий вплив. Наприклад, домашнє середовище має вирішальне значення в розвитку дитини в дошкільному віці. Будучи могутнім фактором виховання в молодшому шкільному віці, сім'я у психологічному сприйнятті дитини з часом поступається місцем перед школою. Провідною, як стверджують психологи, стає навчальна діяльність, а найбільшого авторитету під час формування цінних орієнтацій набуває думка вчителя.

Діяльність учителя початкових класів суттєво відрізняється від роботи вчителя середньої та старшої ланки. Її специфіка зумовлена контингентом учнів. Початкові класи - перший щабель шкільного навчання. Діти під керівництвом учителя роблять перші кроки, оволодіваючи знаннями, уміннями та навичками навчальної діяльності. Педагог працює з класом частіше всього один, тому й виступає в якості і вчителя, і вихователя, проявляючи організаторські здібності, бо діти потребують постійної організованості.

Довіра та безпосередність дітей, щоденний контакт з ними дозволяють учителю глибше пізнати напрямок їх розвитку. Піклування та материнське ставлення до маленьких школярів поєднується з розумною вимогливістю. Діти дуже довіряють, вони вбачають у «класній мамі» захисника, порадника й тому звертаються з усіма питаннями до неї. Більшість учителів добре розуміють, що фундамент розвитку особистості закладається в початкових класах, а тому будують роботу так, щоби забезпечити умови різнобічного вдосконалення особистості в середніх і старших класах.

Починаючи з підліткового віку, соціальна ситуація розвитку дітей характеризується разючою зміною орієнтирів. Із цього часу школяра надзвичайно хвилює, що про нього думають товариші, як вони оцінюють події, що відбуваються у світі. Хлопчики й дівчатка в цьому віці особливо пильно придивляються до однолітків, порівнюють себе з ними, намагаються відповісти на життєво вагомі запитання: «Який я?», «Чи не гірший за інших?». Дуже важливо для підлітка - виправдати сподівання друзів і в жодному разі не бути гіршим за них. Думка «Я в усьому поступаюсь друзям» сприймається як трагедія. Звідси виникає потреба самоствердження, самореалізації, яка за несприятливих умов набуває гострих, конфліктних, інколи антисоціальних форм. Тому одне з найважливіших педагогічних завдань у роботі з дітьми «складного віку», яке успішно реалізують досвідчені педагоги, - організувати найрізноманітнішу діяльність, де б кожен зміг проявити свої найкращі нахили, заслужити повагу товаришів.

Психологічний мікроклімат. Спілкуючись із однолітками, дитина найчастіше потребує захисту. Класний керівник зобов'язаний не допускати випадків, коли дітей у класі не помічають, дражнять, обзивають, не приймають до спільних ігор, утворюють угруповання з негативними спрямуваннями. Майже в кожному класі є «важкі» діти. У таких випадках за мету береться не тільки боротьба із правопорушниками, а і профілактична робота з дітьми цієї категорії. Тому педагог має створити здоровий психологічний мікроклімат, володіючи методикою й технікою вивчення особистості учня та його виховного середовища: увійти в коло спілкування дітей, зрозуміти становище кожного учня в ньому, навчитись коригувати стосунки між дітьми, показати всьому колективу позитивні риси кожної дитини, дати їй можливість проявити себе.

Починаючи з 7-го классу (11-13 років), у психології та поведінці школярів з'являються нові тенденції, світ їхніх можливостей та інтересів розширюється і вони прагнуть вийти за межі класу, шукаючи себе поза найближчим оточенням друзів і звичної діяльності. Підлітків цього віку ми найчастіше зустрічаємо у спортивних секціях, гуртках і клубах позашкільних закладів. 14-15-річні підлітки досить виразно уявляють перспективу власного майбутнього життя. У них активно формується уявлення про власне «Я», виникає проблема морального вибору способів поведінки в навчальній роботі та в боротьбі за любов і повагу інших людей. При цьому в саморозвитку важливого значення набувають не стільки літературні герої, скільки цінності молодіжної субкультури, схиляння перед зірками кіно, поп-музики. Зразками для створення духовних пріоритетів і суспільних ідеалів стають старші за віком і класом учні (старшокласники). У цьому зв'язку вирішальне значення для виховання старших підлітків має формування духовно-моральної атмосфери життя старшої школи. Ця атмосфера передається як діяльно, безпосередньо комунікативним способом, так і опосередковано - через сприймання морально-психологічної атмосфери стосунків старшокласників між собою, з учителями та молодшими учнями.

Протягом підліткового віку діти неоднаково сприймають учителя (а отже, і його позиції). Беззастережний авторитет, який має вчитель у школяра молодших класів, у підлітковому віці піддається критиці. Слово вчителя перевіряється його ставленням до справи, моральні тенденції - учинками та стосунками з колегами та учнями, здатністю жити чесно, розв'язувати повсякденні проблеми справедливо. Класний керівник отримає авторитет, якщо зможе стати старшим товаришем і зуміє увійти в референтне середовище учнів.

Зміна цінностей. Змінилося ставлення підлітків до освіти. Вона мало винагороджується реальним життям. Якщо підліток отримує більше, ніж учитель, миючи машини біля бензозаправок, то навряд чи в нього з'явиться мотивація до навчання. Якщо ж молодь продовжує навчання у вищих навчальних закладах, то вибір часто диктує дохід від майбутньої професії. Звідси, змінюється і ставлення до праці та власності. Для того щоб забезпечити майбутнє життя, молоді люди дуже часто переступають межу дозволеності та входять у кримінальний світ, а чесна праця втратила свою популярність.

За результатами громадського опитування, загальними цінностями вчителів виступають: здоров'я, сім'я, справедливість, надійність, вірність у дружбі, освіта, гуманістична спрямованість: доброта, співпереживання, поважне ставлення до старших, природа, Земля, світ. Учні ж віддають перевагу свободі, коханню та прагматичним цінностям: кар'єрі, власності, спілкуванню, змозі розвитку та здатності до самовдосконалення. Найменш популярними виявились християнські цінності та громадянські, такі як інтернаціоналізм, патріотизм, ідеологія, політика.

Виховна робота школи: кроки оновлення. Сьогодні, коли вплив некерованої сфери на учнів інколи буває сильнішим за організовані педагогом заходи, роботу класного керівника не можна розглядати по-старому, і учасникам педагогічного процесу треба здійснити перші й необхідні кроки до оновлення виховної роботи школи.

Форми роботи можуть бути різними- індивідуальною, груповою та фронтальною. Вибір конкретної форми зумовлюється різними чинниками: завданням виховання, рівнем розвитку первинного колективу, індивідуальними особливостями школярів, об'єктивними обставинами, конкретними педагогічними ситуаціями тощо.

За критерієм використання джерел і засобів виховного впливу на особистість школярів форми роботи поділяють на: словесні (збори, доповіді, бесіди, диспути, конференції, зустрічі тощо); практичні (походи, екскурсії, спартакіади, олімпіади, конкурси тощо); наочні (діяльність шкільних музеїв, виставок, тематичні стенди тощо). Усі вони взаємопов'язані, доповнюють і збагачують види роботи, в яких одночасно використовують словесні, практичні, наочні форми. Наприклад, колективні творчі справи.

Сучасні діти потребують різноманітної діяльності. Щоб виховний захід був ефективним і учні усвідомили його ідеї, важливо відчути, визначити ступінь їх підготовленості до сприйняття пропонованих їм моральних, правових, естетичних та інших норм, положень, понять. Якщо вони вже відомі учням, ураховують їх розуміння, погляди на них, щоби внести потрібні корективи.

Зміст виховного заходу має бути доступним для відповідної вікової категорії учнів, сприяти досягненню конкретної мети, нести в собі нову для вихованців інформацію, особливо це стосується традиційних виховних заходів, які проводять щороку (відзначення дня школи, Дня вчителя, 8 Березня та ін.). Координаційна функція полягає у спрямуванні класним керівником виховних зусиль усіх педагогів, батьків і представників громадськості на позитивні результати виховання учнів. Класний керівник передусім домагається, щоб колектив учителів, який працює з учнями класу, керувався єдиними вимогами до них, здійснював індивідуальний підхід. Він вивчає особливості навчально-виховної роботи вчителів, ознайомлюється з їхніми вимогами та стосунками з учнями, обмінюється думками про поведінку окремих учнів, методи впливу на них. Об'єднання та спрямування виховної діяльності - найважливіше його завдання.

Робота з батьками та їх педагогічна освіта. Не зайвим буде підтримувати зв'язок з батьками учнів. З тих часів як існує сім'я, вона відіграє важливу роль у вихованні дітей. Але характер її впливу багато в чому залежить від економічних умов життя суспільства, й тому виникають нові форми співпраці сім'ї та школи, утворюються нові громадські організації.

Стосунки між батьками впливають на відносини дітей та дорослих. Взаємопорозуміння утворює своєрідну атмосферу в сім'ї, а вона, у свою чергу, визначає характер дітей, їх ставлення до інших людей. Якщо в родині панує лад, така атмосфера сприяє формуванню особистості прямої, відкритої, готової завжди прийти на допомогу друзям. І навпаки, підозри, недовіра, негативне ставлення один до одного тягнуть за собою прояви грубості, егоїзму та інших негативних рис характеру в поведінці дітей. Школі важко протистояти такому впливу сім'ї. Але досвідчений класний керівник спробує знайти шлях до подолання певних проблем. Один із таких кроків - батьківські збори. Досвід підказує, що під час їх проведення треба намагатись дати об'єктивну характеристику класу, називати і невстигаючих, але при цьому вселяти в батьків упевненість у тому, що якщо вони візьмуться за справу разом, то швидко зможуть виправити становище. Батькам повинні бути зрозумілі не тільки недоліки, а й переваги особистості дитини.

Чи означає це, що педагог не може критикувати батьків за неправильне виховання дітей? Звичайно, ні. Але в роботі з батьками необхідні вагомі знання та врахування їх особливостей. Одних треба вчити виховувати дітей, інших критикувати, а з третіми - проводити відповідні заходи із профілактики правопорушень, бездоглядності.

Педагогічна освіта батьків також являється важливою та складною в роботі класного керівника. Необхідно узгодити тематику лекцій і бесід для батьків із задачами виховання, що виникають перед школою при переході учнів із класу у клас.

У необхідних випадках, коли потрібне термінове втручання батьків у рішення того чи іншого питання, класний керівник запрошує їх до школи, і вони разом обговорюють проблемну ситуацію. Один раз на семестр доцільно проводити день відкритих дверей. У цей день класні керівники разом з учителями-предметниками зустрічаються з батьками учнів, у яких викладають свій предмет, з 18 до 20-ї години. У цей час проводяться індивідуальні бесіди, батьки можуть переглянути контрольні зошити, ознайомитися з поточними оцінками школярів, а за потреби тактовно коригувати негативні впливи родини (якщо такі мають місце).

Вкладаючи працю у виховання підростаючого покоління, класний керівник може спостерігати ріст і розвиток дітей, а також відчути задоволення від цієї праці.

Автор: О. Павленко

По матеріалам: Освіта.ua

Тема: Класний керівник у сучасній школі

Автор. Гусак В.М.,
методист ОІППО.

План

1. Роль і місце класного керівника в системі виховання учнів.
2. Планування діяльності класного керівника.
3. Технологія виховної діяльності класного керівника.

Класні керівники - педагоги, які постійно спілкуються з учнями, закріпленими за ними, різнобічно впливають на них і водночас працюють за предметною системою. Тобто, крім викладання певного предмета він дбає про об'єднання зусиль учителів, які працюють у певному класі, координацію їхніх вимог для поліпшення результатів виховної та навчальної роботи з учнями класу.

У ХІХ ст. цими питаннями займалися звільнені від уроків наглядачі, класні дами, вихователі. Після 1917 р. їх посади були скасовані (подекуди залишилися на громадських засадах), у 1935 р. поновлені як додаткові до основної учительської посади. У сучасній школі звільнення класного керівника від учительської роботи не передбачене, оскільки на уроках педагог має змогу вивчати дітей. Проте часто класні керівники вважають, що їхні функції обмежуються лише організаційно-педагогічними справами.

У своїй діяльності класний керівник тісно пов'язаний з іншими педагогічними працівниками. Із заступником директора школи з виховної роботи він планує свою діяльність, бере участь у підготовці й проведенні шкільних свят, урочистих подій, інших заходів. З учителем праці, викладачем організації виробництва з'ясовує питання профорієнтаційної виховної роботи; з бібліотекарем - проблеми забезпечення класу підручниками, стан читання учнями художньої літератури; з учителем фізичного виховання - участь у підготовці і проведенні спартакіад та ін. Тому класними керівниками призначають найдосвідченіших учителів-вихователів. Діяльність класного керівника урізноманітнює, пожвавлює виховну роботу в класі, особливо в колективі старшокласників, спрямовує її на диференціацію та індивідуалізацію виховання, на ширший і глибший вияв здібностей та уподобань школярів.

Функції класного керівника

Завдання і зміст виховання всебічно розвиненої особистості визначають функції класного керівника:

• забезпечувати оптимальні умови для всебічного гармонійного розвитку вихованців, їх самореалізації;
• у співдружності з батьками, вчителями, дитячими громадськими організаціями здійснювати всебічне виховання школярів у процесі навчально-виховної роботи в школі та за її межами;
• систематично аналізувати індивідуальні анатомо-фізіологічні і соціально-психологічні особливості розвитку учнів класу; давати рекомендації іншим учителям, батькам щодо необхідності враховувати індивідуальні та вікові особливості розвитку кожного вихованця;
• здійснювати організацію і виховання первинного учнівського колективу, всебічно вивчати динаміку його розвитку, координувати діяльність вчителів, які працюють у класі;
• організовувати виховні та організаційні заходи для створення оптимальних умов, які сприяли б зміцненню та збереженню здоров'я учнів;
• здійснювати організаційно-виховну роботу з учнями, батьками та учителями для формування в школярів старанності, дисциплінованості у процесі навчальної діяльності з урахуванням їх індивідуальних можливостей;
• організовувати позакласну виховну роботу з учнями, сприяти залученню їх до роботи позашкільних дитячих виховних закладів, дитячих громадських організацій;
• здійснювати цілеспрямовану організаційно-педагогічну роботу з батьками, забезпечувати системність у формуванні їх психолого-педагогічної культури;
• домагатись єдності вимог до вихованців з боку школи й сім'ї, підтримувати зв'язок з вихователями груп подовженого дня, керівниками гуртків, студій, спортивних секцій, дитячими громадськими організаціями;
• вести відповідну документацію, подавати керівництву школи відомості про успішність, розвиток і вихованість учнів, стежити за веденням учнями щоденників.

Конкретні обов'язки класного керівника зазначені у Статуті середньої загальноосвітньої школи. Класний керівник має право відвідувати уроки всіх вчителів у своєму класі, запрошувати до школи батьків або опікунів учнів класу, подавати клопотання до дирекції про заохочення або застосування стягнення до учнів.

Напрями і форми роботи класного керівника

Діяльність справжнього класного керівника сповнена педагогічною творчістю і не обмежується певними рамками. Форми роботи можуть бути різними - індивідуальною, груповою і фронтальною. Вибір конкретної форми зумовлюється різними чинниками: завданням виховання, рівнем розвитку первинного колективу, індивідуальними особливостями школярів, об'єктивними обставинами, конкретними педагогічними ситуаціями та ін.

За критерієм використання джерел і засобів виховного впливу на особливість школярів форми роботи поділяють на6 словесні (збори, доповіді, бесіди, диспути , конференції, зустрічі та ін.); практичні (походи, екскурсії, спартакіади, олімпіади конкурси тощо); наочні (діяльність шкільних музеїв, виставок, тематичні стенди та ін.). Усі вони взаємопов'язані, доповнюють і збагачують одна одну. Є види роботи, в яких одночасно використовують словесні, практичні, наочні форми. Наприклад, колективні творчі справи (КТС).

Робота класного керівника з вивчення учнів

Основним обов'язком класного керівника є вивчення учнів і координація на цій основі роботи вчителів, які працюють з ними. Процес вивчення учнів має відбуватися з дотриманням певних правил:

• вивчення потрібно спрямовувати на виявлення особливостей фізичного, психологічного і соціального розвитку конкретного вихованця;
• дослідження процесів розвитку школярів має тривати впродовж усіх років навчання;
• виявляти потрібно не лише наявний рівень розвитку конкретної особистості, але й прогнозувати його з урахуванням "зони найближчого розвитку";
• вивчення особистості школярів та їх колективів потрібно спрямовувати на вирішення конкретних педагогічних завдань;
• вихователь у процесі вивчення учнів має бути сповнений педагогічного оптимізму щодо їх розвитку і соціально-педагогічного зростання;
• вивчення учнів має охоплювати всі аспекти їх фізичного, психічного і соціального розвитку;
• застосування методів і методик вивчення учнів і шкільних колективів має відповідати віковим можливостям дітей;
• дослідження соціально-психічного розвитку слід здійснювати в природних умовах навчально-виховного процесу;
• дослідженням повинні бути охоплені усі учні, таке вивчення має стати систематичним;
• вивчення учнів поєднують з виховним впливом на них;
• вивчаючи учнів, слід акцентувати увагу на позитивних, а не негативних рисах характеру та поведінки.

Методи вивчення учнів та учнівських колективів поділяють залежно від:

а) характеру участі школярів у них: пасивні (спостереження, кількісний і якісний аналіз результатів діяльності) та активні (анкетування, тестування, соціометричні вимірювання, проективні);

б) часу проведення: одномоментні (анкетування, тестування та ін.) та тривалі (цілеспрямоване спостереження, біографічний метод тощо);

в) місця проведення: шкільні (класні та позакласні)й лабораторні;

г) їх сутності: не експериментальні (спостереження, анкетування, бесіди, аналіз продуктів діяльності), діагностичні (тести, ранжування), експериментальні (природні експерименти, лабораторні експерименти) та формуючі методи.

У практичній діяльності вивчення учнів здійснюють за орієнтовними програмами.

Програма вивчення і структура характеристики учнів

1. Демографічні відомості: прізвище, ім'я та по батькові; день, місяць, рік народження; прізвище, ім'я та по батькові матері та батька; їх професія, місце роботи, займана посада, домашня адреса, телефон.
2. Умови розвитку і виховання в сім'ї: склад сім'ї, матеріально-побутові умови, вплив батьків на виховання дитини, їх психолого-педагогічна культура, ставлення до школи.
3. Рівень фізичного розвитку: стан здоров'я, володіння санітарно-гігієнічними навичками, спортивні інтереси, потреби.
4. Моральні якості: загальний рівень морального розвитку; знання морально-етичних норм і правил; рівень сформованості вмінь і навичок у моральній поведінці, співвідношення їх із загальнолюдськими і національними морально-духовними цінностями; соціально-модульний статус у колективі; рівень і особливості спілкування з молодшими дітьми, ровесниками і старшими; рівень правової й екологічної культури, здатність до самооцінки; особливості вияву дисциплінованості, відповідальності, совісті, соціальної зрілості й активності, милосердя, гуманізму.
5. Розумовий розвиток: загальний розумовий розвиток, рівень інтелекту, потенціальні розумові можливості, інтереси, схильності; ставлення до навчальної діяльності; сформованість мотивів навчання; рівень володіння методами і прийомами самостійної пізнавальної діяльності; успішність, відповідність її розумовим можливостям.
6. Трудове виховання: ставлення до праці, її різних видів, мотиви трудової діяльності; наявність умінь і навичок в різних видах праці; соціальні інтереси щодо праці; загальна культура різних видів праці (фізичної, розумової); інтереси і схильності до певних видів професійної діяльності, рівень і стійкість професійної орієнтації.
7. Естетична вихованість: сформованість естетичних почуттів та вмінь, інтереси і схильності в різних видах мистецтва; здатність творити прекрасне в повсякденній діяльності.
8. Психічний розвиток: потреби і рівень сформованості уваги, культури мовлення, відчуттів, сприймання, пам'яті, мислення, уваги, почуттів, волі; особливості характеру; здібності; темперамент.
9. Особливості впливу біологічного і соціального чинників на розвиток особистості учня. Особливі випадки впливу на вихованця, його наслідки.
10. Загальні психолого-педагогічні висновки: позитивні якості особистості з погляду на всебічний гармонійний її розвиток; недоліки і складнощі у соціально-психологічному становленні вихованця, їх причини і засоби подолання; рекомендації щодо індивідуального підходу і виховних заходів впливу.

Систематизація результатів вивчення особистості учнів

Процес вивчення учнів є складним і відповідальним. Його результати мають бути основою при плануванні та проведенні виховної роботи з ними, а також її координації з вчителями, батьками та іншими вихователями. З цією метою класний керівник ретельно і систематично має фіксувати результати вивченні особистості учнів і класних колективів. Це - своєрідний банк відомостей про рівень й особливості фізичного, психологічного і соціального розвитку кожного учня. До нього повинні мати доступ усі, хто займається навчально-виховною роботою з конкретними учнями.

Фіксування результатів вивчення учнів можна здійснювати двома способами:

1) у загальному зошиті на кожного учня відводять 2 - 3 сторінки і періодично фіксують дані про психічний і соціальний розвиток;
2) використовуючи "Особисту картку учня", яка дає змогу дотримуватися вимог програми, спостерігати за динамікою розвитку особистості.

Програма вивчення і структура характеристики класного колективу

1. Склад класу: вік учнів; рівень їх розвитку; працездатність та успішність.
2. Рівень розвитку колективу: етап розвитку дитячого колективу; характерні ознаки розвитку; особливості діяльності активу класу, його роль у формуванні та зміцненні колективу; діяльність органів самоврядування; стан взаємин між активом, органами самоврядування та учнями між собою; лідери в колективі; їх вплив на діяльність інших учнів; напрямки і форми зв'язку класного колективу із загально шкільним.
3. Рівень морально-духовного розвитку колективу: рівень сприйняття загальнолюдських цінностей; особливі вияви почутті; рівень захищеності особистості; сформованість вмінь і навичок у моральній поведінці.
4. Рівень фізичного розвитку колективу: загальний стан здоров'я учнів; ставлення до фізичної культури і спорту; потреби у фізичному розвитку.
5. Рівень трудового виховання: ставлення учнів до праці (громадської діяльності); рівень сформованості соціально-психологічної готовності до праці; сформованість умінь і навичок у сфері трудової діяльності; профорієнтація учнів.
6. Рівень естетичного виховання: сформованість почуття прекрасного; інтереси учнів до певних видів мистецтва; їх потреби щодо естетичного розвитку.
7. Шляхи та засоби подальшого формування класного колективу: створення сприятливих умов для розвитку особистості в колективі; подолання чинників, що заважають цьому.

Класний колектив не є чимось застиглим і незмінним, він постійно розвивається. Тому дослідження змін в ньому має практичне значення для виховної роботи, прогнозування її змісту, добору методів виховного впливу. Відомості про колектив отримані за допомогою одного методу, потребують перевірки іншими для отримання достовірної та об'єктивної інформації.

Критерії оцінювання ефективності виховного процесу

Ефективність виховання - співвідношення між метою виховання і результатами, досягнутими у процесі формування особистості, соціальних груп.

Для оцінювання результатів виховного процесу необхідно мати чітке уявлення про визначення рівнів вихованості учнів, їхньої свідомості, поведінки; вміти бачити зміни в її поведінці у результаті виховних впливів; обирати найефективніші форми і методи виховання. Без цього неможливо об'єктивно оцінити ефективність та якість виховної роботи, ї впливу на колектив, кожного учня зокрема.

Складність процесу виховання зумовлена тим, що результати його не завжди помітні відразу. Тільки з часом можна судити про результативність виховного впливу педагога, що виявляється у вихованості дітей.

Вихованість - комплексна характеристика особистості, враховує наявність і рівень сформованості в неї суспільно значущих якостей.

Серцевина вихованості - моральні якості (рівень набутого морального досвіду, моральної зрілості).

Результати процесу виховання різні, оскільки залежать від індивідуальних особливостей вихованців, їх ставлення до навколишнього світу, виховний впливів однолітків, батьків, педагогів.

Критерієм вихованості кожної особистості є не лише знання законів, правил, норм поведінки, а конкретні дії відповідно до визнаних норм і правил. Такі критерії не можуть бути універсальними, бо в кожному конкретному соціальному середовищі є свої норми і правила, а отже, і показники вихованості людини. При цьому слід враховувати вік, рівень соціального досвіду людини тощо.

Критерії вихованості - ознаки, за допомогою яких роблять висновок про рівень вихованості людини, оцінюють результати виховного впливу.

Рівень вихованості наближено характеризують словами: високий, середній, низький.

Рівень вихованості - ступінь сформованості в учня відповідно до вікових можливостей найважливіших якостей особистості, які є показниками вихованості.

Високий рівень певної якості особистості характеризується наявністю всіх ознак, властивих цьому показнику. Середній - наявністю половини чи більше ознак відповідного критерію. Низьким вважають такий, коли є менше половини ознак від загальної кількості чи коли їх немає взагалі.

Критерії визначення ефективності виховного впливу шкільного колективу об'єднують у такі групи:

1. Критерії оцінювання організаційної структури і складових шкільного колективу:

• відповідність структури колективу соціальні моделі суспільства;
• чіткість розподілу функцій між внутріколективними об'єднаннями і органами управління;
• взаємозв'язок між внутріколективними об'єднаннями (органами шкільного управління);
• здійснення управління діяльністю шкільного колективу як єдиного процесу на основі співуправління педагогів, учнів, батьків, громадськості.

Рівні сформованості шкільного колективу визначають на основі стадії його розвитку.

Високий рівень. Відповідає третій стадії розвитку колективу, коли він повністю виконує виховні функції, характеризується соціально-ціннісними мотивами, демократичною спрямованість. Члени колективу відрізняються високим рівнем активності, ініціативності, самостійності в процесі різнопланової діяльності, моральної сформованості .

Середній рівень. Відповідає другій стадії розвитку колективу, характеризується появою активу, який бере на себе частину повноважень керівника колективу, ситуативними виявами демократичного співжиття. Члени колективу виявляють середній рівень активності, ініціативності, самостійності в процесі організації діяльності шкільного колективу, моральної вихованості.

Низький рівень. Відповідає першій стадії розвитку колективу, характеризується індивідуалістичною спрямованістю членів колективу, якого фактично вже немає. Керівник змушений брати на себе роль своєрідного "диктатора". Активність, ініціативність, самостійність виявляються дуже рідко, відчутний низький рівень моральної вихованості.

2. Критерії оцінювання змісту вихованої діяльності учнів, колективу, рівня його впливу на особистість учня:

• відповідність між змістом виховання та вимогами суспільства;
• єдність необхідних напрямів виховання з моральною їх сутністю;
• комплексність у процесі здійснення всіх напрямів виховного впливу;
• індивідуалізація виховання.

3. Критерії визначення характеру внутріколективних відносин:

• соціальна спрямованість внутріколективних стосунків;
• наявність стосунків взаємо відповідальності, взаємозалежності;
• погодженість ділових і особистісних стосунків між учнями різного віку у процесі різнопланової діяльності шкільного колективу;
• наявність моральності в процесі спілкування;
• уміння узгоджувати колективні та власні інтереси.

4. Критерії незалежного оцінювання особистості членами колективу:

• соціальна спрямованість: суспільна активність, громадський обов'язок, ідеали, ціннісні орієнтації тощо;
• ставлення до трудової діяльності: відповідальність за доручену справу, творчий підхід, ініціативність у роботі, підвищення професійних знань тощо;
• організаторська діяльність: ділові якості (цілеспрямованість, працьовитість, дисциплінованість, ініціативність), організаторські вміння чітко визначити мету і поставити завдання перед колективом і окремими його учасниками, розставити людей і організувати роботу трудового колективу, уміння налагодити контроль і стимулювання діяльності, оперативно розв'язати і об'єктивно оцінити результати роботи колективу;
• взаємини з товаришами по трудовому колективу: відносини з учнями навчального закладу, підлеглими; доброзичливість, повага, гуманність у стосунках з людьми.

Виховна робота з педагогічно занедбаними дітьми

Поняття "педагогічно занедбані діти"

Особистість дитини є складною психофізіологічною системою. Оскільки вихованням дітей часто займаються непідготовлені люди, це призводить до помилок, навіть трагедій, у результаті чого з'являються "важкі", педагогічно занедбані, важковиховувані діти.

Важковиховувані - категорія осіб, в яких під впливом несприятливих для розвитку соціальних, психолого-педагогічних та медико-біологічних умов з'являється негативне ставлення до навчання, норм поведінки, відбувається зниження або втрата почуття відповідальності за свої вчинки.

Таким особам властиві:

• неправильно сформовані потреби: матеріальні переважають над моральними; більшість матеріальних потреб мають аморальний характер; для їх задоволення важковиховувані особи використовують засоби, які не завжди відповідають нормам моралі (вживання алкоголю, наркотиків, крадіжки), що призводить до деградації особистості;
• нерозвиненість соціально-політичних потреб;
• прагнення до спілкування з подібними до себе, перебування поза зв'язками з постійними учнівськими колективами;
• нерозвинута потреба пізнання навколишнього світу; незадовільне навчання, ігнорування методів пізнавальної діяльності;
• спотворені естетичні потреби;
• нерозвинута, засмічена вульгаризмами, жаргонною лексикою мова;
• непослідовність, суперечливість у поглядах і переконання;
• брак уявлень про норми поведінки, обмежені почуття відповідальності за свої вчинки;
• обмежені інтелектуальні інтереси; перевага утилітарних інтересів над духовними позбавляє їх перспективи розвитку, інтелектуального і морального вдосконалення;
• приховування своїх вчинків від батьків, учителів та однокласників.

За ступенем педагогічної занедбаності "важких" дітей поділяють на чотири групи:

1. Важковиховувані діти, які байдуже ставляться до навчання, періодично порушують правила поведінки і дисципліну. Їм властиві: грубощі, брехливість, нечесність тощо.
2. Педагогічно занедбані підлітки, які негативно ставляться до навчання й суспільно корисної діяльності. Вони систематично порушують дисципліну й правила поведінки, постійно проявляють негативні моральні якості особистості.
3. Підлітки-правопорушники, які перебувають на обліку в інспекціях у справах неповнолітніх або направлені до спецшкіл і спеціальних професійно-технічних училищ.
4. Неповнолітні злочинці, які скоїли кримінальні злочини, порушили правові норми й направлені судом до виправно-трудових колоній.

Перевиховання педагогічно занедбаних дітей є важким завданням, яке людство по-різному намагалось вирішити впродовж своєї історії.

Перевиховання - виховний процес, спрямований на подолання негативних якостей особистості, що формувались під впливом несприятливих умов виховання.

Упродовж ХХ ст. на території нашої держави (спочатку в царській Росії, потім у Радянському Союзі, і, нарешті, в Україні) було кілька "спалахів" такого соціального явища, як поява педагогічно занедбаних дітей, зумовлених соціально-історичними та економічними причинами:

• період Першої Світової війни (1914-1918 рр.): воєнна розруха, сирітство дітей через загибель батьків у війні, окупація територій чужоземними військами;
• громадянська війна (1918 - 1922 рр.): руйнування народного господарства, масштабне переміщування певних прошарків населення в країні та за її межі, безробіття, хвороби, голод та ін.;
• 30-ті роки: голодомор, масові репресії;
• Друга світова війна (1939 - 1945 рр.): смерть батьків, окупація, голод, сирітство, значні економічні труднощі;
• останні десятиріччя ХХ ст.: зниження рівня життя населення у зв'язку з трансформацією соціально-економічної системи, послаблення відповідальності за виховання дітей.

Проблеми важковиховуваних дітей криється передусім у соціальній сфері. Ще англійський соціаліст-утопіст Роберт Оуен (1771 - 1858) стверджував, що асоціаційна, злочинна поведінка індивіда залежить не від нього, а від системи в якій він виховувався. "Знищіть обставини, які сприяють створенню злочинних характерів, і злочинців більше не буде; замініть їх обставинами, які розраховані на створення звичок порядку, регулярності, стриманості, праці, - і людин буде володіти цими якостями".

Негативні чинники, що зумовлюють появу важковиховуваних дітей:

• Неблагополуччя в сім'ї: неповна сім'я, батьки-п'яниці, наркомани, ведуть аморальний спосіб життя; безвідповідальність батьків за виховання дітей, їх психолого-педагогічна неграмотність; негативні приклади в моральній поведінці; брак доброти, сімейного затишку, любові до дітей справжнього батьківського авторитету; прояви насильництва, жорстокості; матеріальні нестатки.
• Низька педагогічна культура в благополучній сім'ї: батько й мати працюють, освічені, інтелектуально розвинені, є матеріальний достаток, що проявляється у створенні для дітей "парникових" умов, призводять до ослаблення внутрішніх сил особистості, матеріального перенасичення, вседозволеності, не сформованості системи само вимог і самоконтролю.
• Недостатній рівень роботи загальноосвітніх закладів: проявляється у перевантаженості програм навчальним матеріалом, який учень не може засвоїти. Це погоджує негативізм, опір, намагання "втекти" від навальної діяльності, почуття власної неповноцінності, меншовартості порівняно з іншими учнями; прояви негативізму з боку вчителів-вихователів до учнів з моральними вадами; недостатній рівень педагогічної культури вихователів (нетактовність, грубощі, авторитаризм та ін.); ізоляція, відсторонення від цікавих колективних справ тощо.

Принципи, шляхи і засоби перевиховання

На педагогічно занедбаних дітей педагоги, батьки, всі, хто спілкується з ними, повинні звертати особливу увагу, аби перевиховання дало позитивні результати.

Перевиховання - процес досить складний і тривалий, ґрунтується на загальних принципах виховання і виконує відновну, компенсаційну, виправну, стимулюючу функції.

У роботі з педагогічно недбалими дітьми варто використовувати такі принципи: зв'язку перевиховання з цікавою продуктивною працею; організації дитячого колективу, який забезпечував би позитивний вплив на вихованця; опори на позитивні якості виховуваного й позитивний соціальний досвід; органічного поєднання поваги до вихованців з існуючою системою вимог; єдності і систематичності педагогічних впливів; індивідуального підходу до неї; гуманного, об'єктивного ставлення до дитини у процесі її перевиховання; стриманості, розважальності, недопустимості афективної поведінки педагога.

У виховній практиці важливими є упереджуючі заходи, які дають змогу запобігти масовій появі важковиховуваних дітей, з одночасним формуванням соціальних передумов для попередження їх появи.

У процесі подолання "моральної хвороби" окремих дітей виділяють кілька етапів:

1. Діагностичний. Вивчають, аналізують позитивні й негативні фактори виховання, умови, що їх зумовили, визначають шляхи і засоби нейтралізації негативних тенденцій та актуалізації позитивного в поведінці дитини. Учитель мусить мати детальну характеристику педагогічно занедбаного вихованця.
2. Планування і визначення змісту роботи. На цьому етапі класний керівник спільно з вихователями, які спілкуються з "важким" учнем, розробляє детальний план перевиховання, визначає місце і роль в цьому процесі кожного вихователя.
3. Цілеспрямованої педагогічної діяльності. Передбачає реалізацію планів щодо перевиховання конкретної особистості. Це відбувається із залученням всіх, хто може позитивно впливати на неї (батьків, родичів, однокласників, учителів-вихователів та ін.). Координує роботу класний керівник, аналізуючи соціально-психологічні зміни у поведінці вихованця, розробляє подальші виховні заходи.

У педагогічній практиці трапляються складні випадки своєрідного "морального захворювання" дітей. Тому для правильної організації роботи з ними проводять педагогічні консиліуми за участю шкільного психолога, вчителів, батьків дитини, під час яких всебічно аналізують причини, що спричинили труднощі у житті дітей, особливості їх поведінки і накреслюють шляхи та методи перевиховання. Незважаючи на складність і тривалість процесу перевиховання, педагоги мають вірити в силу виховного впливу на особистість.

Результативність перевиховання залежить від вразливості, пластичності та сили біологічних задатків, від тривалості негативного досвіду особистості, її готовності до виправлення. Процес перевиховання не однаково впливає на дітей. Найефективніше виявляється він щодо психологічно податливих дітей. Перевиховання може бути малоефективним, якщо діти протидіятимуть йому або не сприйматимуть його позитивно. Наслідки виховного процесу залежать від уміння педагога використовувати наявну позитивну базу особистості, привчити її до активної співпраці над собою. Важливо залучати дитину до корисної діяльності, забезпечити високий темп, емоційну насиченість життя відповідно до індивідуальних і вікових особливостей. Водночас необхідно налагоджувати доброзичливі стосунки дітей з батьками, вчителями, ровесниками.

ЛІТЕРАТУРА

1. Закон України "Про загальну середню освіту". // Інф. збірн. МО України. - 1999. - № 15
2. Державна національна програма "Освіта". Україна ХХІ століття. Київ, 1994.
3. Концепція виховання дітей та молоді у національній системі освіти // Інф. збірн. МО України - 1996. - № 13.
4. Національна доктрина розвитку освіти України у ХХІ ст. Київ, 2002.
5. Концепція громадянського виховання особистості в умовах розвитку української державності (проект) // Інф. збірн. МО України. - 2000. - № 22.
6. Рекомендації щодо порядку використання державної символіки в навчальних закладах України // Інф. збірн. МО України. - 2001. - № 5.
7. Про затвердження Положення про класного керівника навчального закладу системи загальної середньої Юсвіти // Інф. збірн. МО України. - 2000. - № 22.
8. Положення про туристсько-краєзнавчу експедицію "Краса і біль України". // Інф. збірн. МО України. - 1992. - № 23.
9. Положення про історико-географічну експедицію учнівської молоді "Сто чудес України". // Інф. збірн. МО України. - 1998. - № 14.
10. Концепція превентивного виховання дітей і молоді. Окреме видання.
11. Сім'я і родинне виховання (концепція). Окреме видання.
12. Указ Президента України №Про заходи щодо розвитку духовності, захисту моралі та формування здорового способу життя громадян. //Урядовий кур'єр. - 1999. - № 18.
13. Про підвищення ефективності роботи щодо профілактики наркоманії серед учнівської та студентської молоді // Інф. збірн. МО України. - 1999. - № 19.
14. Кацинська Л.Л. Педагогічне управління сучасним виховним процесом. Рівне, 2002.
15. Сорока Г.І. Сучасні виховні системи та технології. Харків, "Ранок", 2002.
16. Орієнтовний зміст виховання в національній школі: Методичні рекомендації. Київ: ІЗМН, 1996.
17. Класний керівник у сучасній школі: методичний посібник / В.М.Оржеховська, О.І.Пилипенко та інш. - К.: ІЗМН, 1996.
18. Рекомендації щодо планування роботи класного керівника навчального закладу системи загальної середньої освіти. // Директор школи. - 2000. - № 3-4.
19. Формування навичок здорового способу життя у дітей і підлітків; За редакцією В.Г.Панка.- Київ: Ніко-Центр. 2002.
20. Практична педагогіка виховання: Посібник з теорії та методики виховання / Упорядник Г.І.Іванюк; За ред. М.Ю.Красовицького. - Київ - Івано-Франківськ: Плай, 2000.
21. Бех І.Д. Особистісно-зорієнтоване виховання: Науково-методичний посібник. - К.: ІЗМН, 1998.
22. Методична служба - школі. Інформаційно-методичні матеріали на допомогу працівникам освіти. Випуск 1 / Укладачі Ю.В.Буган, Г.Г.Свінних, В.І.Уруський. - Тернопіль: "Астон", 2003.

Учнівське самоврядування в школі та класі

Основною ланкою у становленні виховного колективу є учнівське самоврядування — самодіяльна організація дитячого життя в школі. Воно уособлює демократичну та самодіяльну атмосферу, захищає й забезпечує права всіх учасників колективу, сприяє формуванню у них громадянськості, організаторських якостей, допомагає педагогічному колективу в проведенні різноманітних заходів, виступає їх ініціатором. Загалом учнівське самоврядування є незамінним помічником педагогів. У сучасній школі, яка самостійно формує органи самоврядування, воно представлене за одним із трьох варіантів:
1. Представницький варіант. До учнівського комітету входять старости всіх класів. Така структура дає змогу оперативно доводити до відома учнів, особливо у великій школі, рішення учнівського комітету, організувати будь-яку акцію, підбити підсумки.
2. Комунарський варіант. Передбачає при організації конкретної справи створення тимчасового штабу або ради із зацікавлених учнів. Члени ради вирішують (з участю вчителів), як залучити весь колектив школи чи групу класів до справи, дають доручення, організовують роботу (свята, спартакіади, олімпіади, масові подорожі тощо). Після їх завершення штаб (рада) самоліквідується, натомість виникає інша тимчасова структура для нової справи.
3. Комісійний варіант. Згідно з ним на загальних зборах чи конференції формується учнівський комітет у складі 9—15 осіб. Вони обирають зі свого складу голову, заступника, секретаря комітету, решта очолюють комісії, до яких добирають активістів класів. Такий склад комітету є сталим, але часто він буває заформалізованим або взагалі бездіяльним.
Вищим органом учнівського самоврядування в школі є загальні збори або учнівська конференція. Виконавчий орган (учнівський комітет, рада учнівського колективу, рада командирів (старост), парламент, учнівське представництво тощо) підзвітний загальним зборам. Учнівські збори відбуваються не менше двох разів на рік (у вересні — для визначення завдань на новий навчальний рік, у травні — для звіту виконавчого органу та його перевиборів). Напередодні проведення звітно-виборних зборів проводять з учнями дискусію, ділову гру з проблем учнівського самоврядування, структури учнівського самоврядування, основних напрямів та змісту роботи, прав і обов'язків членів виконавчого органу.
Кількість членів виконавчого органу учнівського самоврядування визначає учнівський колектив залежно від обсягу запланованої діяльності та кількості комісій. Кількість комісій залежить від специфіки напрямів діяльності школи, особливостей структури, досвіду і традицій, рівня теоретично-методологічної та практичної підготовленості педагогічного колективу до керівництва учнівським самоврядуванням.
Важливими умовами плідної діяльності учнівського самоврядування є: розуміння учнями й активом завдань, змісту і суті самоврядування; вміння самостійно планувати, організовувати роботу, координувати зусилля різних ланок самоврядування, постійно здійснювати самоконтроль; уміння враховувати, регулювати, аналізувати свою діяльність, об'єктивно її оцінювати; пошук ефективних форм і методів діяльності органів самоврядування, творче використання досвіду інших шкіл.
Комісії виконавчого органу спрямовують свою роботу на підвищення якості навчання, реалізацію вимог режиму школи, організацію позакласної виховної роботи, на розвиток ініціативи і творчої самодіяльності учнів, реалізацію їх прав і обов'язків. Члени комісії є відповідальними за певний напрям роботи класу. Виконавчий орган проводить засідання один раз на місяць, комісії — раз на два тижні. Свою роботу виконавчий орган планує на рік або півріччя орієнтовно за такими розділами:
1. Вступ (короткий аналіз роботи за попередній рік, завдання на новий).
2. Організаційна робота (визначення тематики загальношкільних конференцій, класних зборів, планування навчання активу з окремих питань, організація відкритості в роботі).
3. Засідання виконавчого органу учнівського самоврядування.
4. Робота комісій (секторів).
У плані роботи враховують обов'язкові справи, в організації яких участь виконавчого органу об'єктивно необхідна (День знань, робота з благоустрою пришкільної території, налагодження чергування у школі та класах, підготовка до проведення канікул тощо).
Під час організації масштабних та епізодичних справ можуть бути поєднані зусилля постійних органів самоврядування з тимчасовими (ради, ініціативні групи клубів, творчих об'єднань тощо).
Колективним органом самоврядування в класі є збори колективу класу — впливовий чинник зміцнення дисципліни учнів, виховання в них моральних якостей. На зборах класного колективу обговорюють актуальні, зрозумілі питання повсякденного життя (підготовка культурно-масового заходу, випуск журналу, підсумки навчання за чверть, семестр, рік та ін.), визначні історичні події, сучасні досягнення, моральні проблеми. Періодичність їх проведення залежить від конкретних умов діяльності класу.
Гласність, відкритість роботи органів самоврядування (всі учні знають, де, коли, які питання обговорюються, можуть брати в обговоренні участь, пропонувати нове, оригінальне, цікаве, впливати на життя колективу) сприяє поглибленню демократизму в шкільному житті. Розвиток учнівського самоврядування, участь в якому розвиває відповідальність за шкільні справи, допомагає набути організаторських навичок, сприяє духовному зростанню, розвитку організаторських здібностей дітей.
Демократизм в учнівському самоврядуванні залежить від позиції дорослих, зокрема керівництва школи. Розбіжності між адміністрацією та учнівським самоврядуванням виникають внаслідок неправильної організації педагогічного керівництва, коли немає взаємодії між педагогічним та учнівським колективами для досягнення мети.
Основними засобами вдосконалення педагогічної допомоги учнівському самоврядуванню є: забезпечення реальних прав та обов'язків органів самоврядування; підвищення довіри педагогів до рішень учнівського колективу, його органів самоврядування; кваліфікована, тактовна допомога; цілеспрямоване навчання учнів складній справі організації життя учнівського колективу, керівництва справами школи.
За кожною комісією педагогічна рада закріплює вчителів-консультантів, які постійно мають допомагати органам самоврядування, сприяти визначенню мети діяльності, плануванню роботи, вирішенню складних ситуацій, управлінських завдань.

Дата: 01.09.2015

Тема: Мій сонячний дім – моя Україна

Мета: виховувати почуття патріотизму, любові до рідного краю, пошану до свого  народу, бажання приносити користь своїй країні; розвивати громадянську свідомість, пізнавальні інтереси.

Обладнання: стенд «Державні символи України», вишиванки, вишиті рушники,   рослини-обереги, малюнки, плакати.

Хід заняття

І. Організаційний момент

1.         1 Вересня.

Цей день незвичайний приходить до нас,

І всім до навчання ставати вже час.

Зібрались ми разом знання вшанувати,

Бо трішки набридло вже відпочивати.

Що ж , Перше вересня – чарівний день!

Це перша пісня із шкільних пісень,

Що буде цілий рік дзвеніти

І закликати учнів вчити…

Право на освіту записано в Основному Законі нашої держави, який прийнято 28 червня 1996 року.

    Ст. 53: Кожен має право на освіту. Повна загальна середня освіта є обов’язковою.

2. Гра «Країна мрій»

  З якими поняттями асоціюється у вас слово «знання»?

ІІ. Повідомлення теми і мети заняття

1.                Красивий, щедрий, рідний край

І мова наша - солов’їна.

Люби, шануй, оберігай

Усе, що зветься  …     (Україна).

   2. Наша держава – одна з найбільших країн у Європі. Щасливі ми, що народилися і живемо в Україні. Тут жили наші прадіди, живуть батьки, тут корінь українського народу. І де б не були скрізь відчуваємо поклик рідної землі, хвилюємося аж до сліз, зачувши рідне слово, вслухаємось у чарівні мелодії пісень, вбираємо в себе ніжні звуки української мови. Україна – це наша історія. Бо поки ми пам’ятаємо історію свого народу, ми існуємо, як нація. Від розуміння і любові кожного з нас залежатиме, яким буде майбутнє України.

ІІІ. Сприймання й усвідомлення нового матеріалу

1.                Асоціативний кущ  «Україна»

2.                Бесіда «Що для кожного з вас Україна?»

   ( Україна – це рідний дім, рідне село, мелодійна, ніжна мова, вишиванки, верба і калина…).

3.                В кожної людини є своя маленька батьківщина – це її домівка, вулиця, село, що є частиною великої Батьківщини.

-                     Яке місце на нашій планеті вважається найкращим?

-                     Але чому ж так ніжно тріпоче серце при згадці про старе дерево чи скромні квіточки. що ростуть біля батьківського порогу? Мабуть тому, що серце приростає саме до рідної землі, яка випестила тебе і яку ти зігрів своїми руками. І так буває завжди – любов до великого і безмежного починається з любові до малого. Рідний куточок землі стає для людини найкрасивішим та наймилішим.

-                     Ми часто чуємо словосполучення «рідна земля», «рідний край». Що означають вони?  Послухаємо вірші:

Поле широке, небо високе

В променях сонця сія.

Верби. Калина… В даль пісня лине –

То Україна моя.

Є у всіх одна країна,

Найрідніша нам усім.

То прекрасна Україна,

Нашого народу дім.

Моя Україно, тебе я кохаю –

Тут дім мій, тут друзі живуть.

Тут мовою рідною пісня лунає

І мальви по селах цвітуть.

Україно, земле рідна,

Земле сонячна і хлібна,

Ти навік у нас одна,

Ти, як мати, найрідніша,

Ти з дитинства наймиліша,

Наша отча сторона.

У рідному краї і серце співає,

Лелеки здалека нам весни несуть,

У рідному краї і небо безкрає,

І ріки-потоки, мов струни течуть.

Одна Батьківщина, і більш не буває.

Місця, де родилися, завжди святі.

Хто рідну оселю свою забуває,

Той долі не знайде в житті.

4.                А що значить бути громадянином України?

  (Дотримуватись законів України, дбати про добробут і розквіт України).

-                     Чи вважаєте ви себе громадянами?

5.                Зачитування вірша В.Симоненка, обговорення змісту.

Люди – прекрасні. Земля, мов казка.

Кращого сонця ніде нема.

Загруз я по серце у землю в’язко.

Вона мене цупко трима.

І хочеться бути дужим,

І хочеться так так любить,

Щоб навіть каміння байдуже

Захотіло ожити і жить!

Воскресайте, камінні душі,

Розчиняйте серце і чоло.

Щоб не сказали про вас грядущі:

-                     Їх на землі не було…

6.                Повчання Володимира Мономаха дітям

Стався до інших так, як хочеш, щоб ставилися до тебе.

Зміцнюй тіло й душу, просвітлюй розум.

Працюй так, щоб після тебе нічого не переробляли.

Будь завтра кращим, ніж ти є сьогодні.

Не давай сильним принижувати слабких.

Не залишай хворих, не забувай про бідних.

Не май гордині ані в розумі, ані в серці.

Пізнавши все добре, пам’ятай, а чого не знаєш – того навчайся.

Живи для Батьківщини та люби людство.

7. Робота в групах.

( У кожної групи стрічки паперу, на яких записано по одному твердженню з переліку сімейних традицій і цінностей. Відібрати :

І група – «Сімейні традиції»

ІІ група – «Сімейні цінності».

·               Вишивання рушників, серветок, сорочок.

·               Принциповість у взаєминах.

·               Спільна праця батьків і дітей на присадибній ділянці.

·               Наслідування дітьми професії батьків, родинні династії.

·               Довірливе спілкування між батьками і дітьми.

·               Дбайливе ставлення кожного до своїх рідних.

·               Дотримання порядку в домі.

·               Взаємоповага членів сім’ї.

·               Справедливість у оцінюванні вчинків.

·               Шана померлим родичам.

·               Перехід родинних коштовностей з покоління в покоління.

·               Підтримання позитивних емоцій в сім’ї.

·               Відзначення днів народження членів родини.

·               Духовне вдосконалення.

·               Приготування страв національної кухні.

·               Використання у святкові дні національного одягу.

8.                З батьківської хати розпочинається пізнання світу. Тут ми навчаємося цінувати хліб і сіль, поважати старших, шанувати батька й матір, бути терплячими, чесними і роботящими. І куди б ми не пішли від батьківського порогу, ніколи не забудемо рідну домівку.

Ми починаємось з любові, яку мережили батьки,

Вона у пісні колисковій, ішла стежками крізь роки.

Вона у хаті найтеплішій, де ми так швидко проросли,

Там, де земля за всіх рідніша, там, де нас рідні берегли.

Там, де чекають тато й ненька, там, де ялинка у дворі.

І завжди рано-пораненьку на них сідає дві зорі.

    

9. Ви, діти, щасливі, що народилися і живете на такій чудовій, багатій, мальовничій землі – Україні.

    Багато наших земляків у віршах і піснях розкривали душу українського народу. Пісні М.Вербицького «Ще не вмерла України» судилося стати національним Гімном України. (Ст. 20 Конституції України).

    Конституція – Основний Закон держави.

Нова Конституція України була прийнята 28 червня 1996 року.

    Про утвердження нашої державності і самостійності свідчить і те, що ми маємо малий герб України – тризуб і жовто-блакитний прапор.

-                     Ви, діти, наймолодші сини і дочки нашої Вітчизни. Майбутнє України у ваших руках. Від вас залежить, яким воно буде.

-                     Гронування  «Кольори прапора»:

Синій – вода, небо, волошки, незабудки …

Жовтий – сонце, лан пшениці, зерно, соняшник …

-                     Творча робота «Малюємо тризуб».

10.           Розсипанка

Х*Ч  М*Л*Й  Я,  Н*В*Л*К*Й,

З*Т*  Д*БР*  ЗН*Ю,

Щ*  КР*Й  Р*Д*Н*Й  -  УК*А*Н*,

Я  Ї*  К*Х*Ю.

11. Рослини-символи

 До рослинних символів відноситься верба, дуб, тополя, калина, мальва, барвінок, чорнобривці, любисток тощо. З рослин дівчата плели віночки, і кожна квітка в них щось символізувала.

Деревій – нескореність,

Ромашка – доброту і ніжність,

Калина – красу та дівочу вроду,

Барвінок – життя,

Любисток – людська відданість,

Чорнобривці – вроду,

Безсмертник – довголіття,

Незабудка – пам’ять,

Ружа – любов.

12. Вікторина «Моя Україна»

- Хто є авторами слів і музики Державного Гімну України?

- Що означають кольори в українському прапорі?

- Яка найбільша річка України?

- Які моря омивають кордони нашої держави?

- Назвіть гори на території України.

- Хто автор рядків: «Можна все на світі вибирати, сину,

                                  Вибрати не можна тільки Батьківщину»?

ІV. Рефлексія

Виховна година у 5 - А класі до Дня захисника України.

Мета: виховувати повагу до українських захисників землі, до історичного минулого своєї держави, формувати почуття патріотизму, толерантності, національної свідомості та гордості за свою Батьківщину.

Обладнання: проектор, відеоролики.

Хід виховної години

 І. Організаційна частина. Вступ.

Дорогі,діти! Ви знаєте,що 14 жовтня ми святкували велике українське свято-День захисника України. Також в цей день святкується релігійне свято- Покрови Святої Богородиці та День українського козацтва. Сьогодні ми дізнаємося звідки беруть свій початок ці визначні свята.

-Звучить Гімн України.

Орлова А.

ІІ.Основна частина

Учитель:

Любов до свого народу, до своєї землі починається із знання народних традицій, обрядів, звичаїв, зі знання багатющої історії українського народу. Наша рідна Україна – славна і чудова земля із широкими чистими річками, мережаними нивами. Оскільки в героїчному найбільше виявляється національний характер народу, його душевна краса, його талант, то такі сторінки історії особливо хвилюють і наповнюють нас гордістю.

У минулому українського народу було таке неповторне й легендарне явище, як Запорізька Січ. Вважають, що слово «козак» походить від слова «коза». Козаки були спритні, як кози, вдягалися в козячі кожухи, говорили гучним голосом. А ще кажуть, що слово «козак» походить від слова «коса». Люди, які йшли у бій з татарами, були озброєні косами, серпами. Козацтво України вважало своєю покровителькою і заступницею Покрову пресвятої Богородиці. Тому на Запоріжжі була збудована церква Святої Покрови. І куди б не заносила доля козаків, завжди з ними був образ Пресвятої Покрови. Ця ікона супроводжувала і оберігала їх у далекій дорозі.

14 жовтня ми відзначаємо величне християнське свято Покрови Пресвятої Богородиці - старовинне християнське свято, встановлене на честь явлення Пресвятої Богородиці в 910 році в Константинопольському Влахернському храмі (де зберігалася риза Пресвятої Діви Марії, її головний покров і частина поясу, перенесені з Палестини в V столітті). Під час облоги Константинополя ворогами 910 року святий подвижник Андрій Юродивий побачив у небі над містом Матір Божу із сонмом святих. Пресвята Богородиця з'явилася мешканцям міста та опустила додолу омофор (покривало у вигляді широкого шарфа, котре звичайно жінки носили навколо шиї), прийнявши їх під свій захист. Після цього війська противника відступили, а місто було врятовано.

У «Літописі Руському» йдеться про те, що Великий князь Ярослав Мудрий віддав Київ і всю Землю Руську під покров Божої Матері (XI століття).

Богородиця була заступницею козаків у походах, її зображення було вибите на хрестах, які вони носили. На Покрову козаки проводили загальновійськову Раду, де переобирали кошового отамана і старшину.

Упродовж століть воно набуло особливо важливого змісту, оскільки пов 'язане із боротьбою за свободу та порятунком від ворогів. Волелюбні козаки, які зі зброєю в руках боронили свою Вітчизну та віру, були переконані, що Свята Покрова охороняє їх, а Божу Матір вважали своєю заступницею. Тому у часи незалежності свято Покрови почало відзначатися ще і як День Українського козацтва.

Для нас це свято не тільки народне і релігійне, а й національне. Воно єднає країну, закликає усіх до згуртованості перед сучасними викликами та загрозами. Нині, коли на східних теренах України точиться боротьба за незалежність і суверенітет держави, маємо бути гідними спадкоємцями духовних цінностей та продовжувачами багатих традицій і славних справ предків. Цим зумовлено рішення встановити День захисника України саме 14 жовтня, який має стати святковим для сучасних воїнів та суспільства в цілому. Він має символізувати нерозривний зв'язок усіх поколінь захисників України. На Покрову слід вшановувати пам 'ять і тих, хто у різні часи боронив нашу землю від ворога.

Пресвята Богородиця й нині залишається заступницею усіх українських військових. Через військову загрозу цілісності своєї держави з боку країни-агресора українці нині часто згадують приклад звернення жителів Константинополя до Богородиці, самі звертаються з молитвою до Божої Матері з проханням покрити свої омофором наших воїнів, які героїчно відстоюють незалежність України.

Саме з огляду на традиції та глибокий історичний зміст цього дня Президент України П.О.Порошенко вирішив встановити 14 жовтня свято - День захисника України.

Свою розповідь хочу продовжити відеороликом, який присвячений Дню Захисника України.

У страшній борні наш народ і наша армія мужніє, вдосконалюється і перемагає. Схилімо голови низько перед пам’яттю і подвигом славних синів України- героїв небесної сотні і героїв АТО і промовимо молитву за  душі загиблих.

 Пісня «Пливе кача»

Кучманич А.

Пам’ятайте про тих, що безвісті пропали,
Пам’ятайте про тих, що не встали, як впали.
Пам’ятайте про тих, що згоріли як зорі,-
Такі чисті і чесні, як повітря прозоре.
Пам’ятайте про тих, що за правду повстали,
Пам’ятайте про тих, що лягли на заставах.
Пам’ятайте про тих, що стрибали під танки…
Є в місцях невідомих невідомі останки.
Є в лісах, є у горах, і є під горою –
Менше в світі могил, ніж безсмертних героїв.
Пам’ятайте про них і у праці, і в пісні –
Хай відомими стануть всі герої безвісні.

Як говорив Тарас Шевченко: «У своїй хаті – своя сила і правда, і воля», тож маємо обов,язково шанувати тих, чий святий обов,язок – захищати свою хату, боронити свою правду – своєю силою і своєю волею. Як колись для козака почесним обов,язком була служба в Запорозькій Січі, так і сьогодні захищати рідну землю – це почесний обов,язок для наших юнаків.

Мільйони людей вірять, що небо нашої України-матері стане мирним, адже його оберігають славні воїни, їм довіряють найдорожче, найсвітліше – оберігати мир! Ми повинні розуміти, як важко нашим воїна знаходитися далеко від своїх родин і друзів, як важко кожного дня переживати смертельні ризики та втрати побратимів. Ми повинні показувати нашим захисникам нашу підтримку, повагу, віру і я хочу запропонувати узяти участь у Всеукраїнській акції «Напиши листа в АТО».

Хлань К. Нехай ніхто не половинить, твоїх земель не розтина,

Бо ти єдина, Україно, бо ти на всіх у нас одна.

Одна від Заходу й до Сходу, володарка земель і вод –

Ніхто не ділить хай народу, бо не поділиться народ.

Нехай ніхто не половинить, твоїх земель не розтина,

Бо ти єдина, Україно, бо ти на світі в нас одна.

ІІІ. Заключна частина.